03.01.2025 12:35

30 років тому, 5 грудня 1994 року, у залі «Барток» будапештського готелю Novotel президенти України, США, Росії та прем’єр-міністр Великої Британії підписали міжнародний багатосторонній, обов’язковий до виконання всіма сторонами-підписантами договір — «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» (ДНЯЗ) (Memorandum on Security Assurances in connection with Ukraine's accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons).

Ще дві держави зі статусом ядерних — Китай і Франція — офіційно приєдналися до «Будапештського меморандуму» у формі відповідних заяв:

• Заява уряду КНР від 04.12.1994;
• Декларація Франції із супровідним листом президента Ф. Міттерана від 05.12.1994.

Ставши підписантом «Будапештського меморандуму», Україна, задля загальної світової ядерної безпеки, відмовившись від ядерної зброї — третя за потужністю ядерного арсеналу у світі — набула статусу без’ядерної держави.

«Будапештський меморандум» набув чинності з моменту його підписання всіма уповноваженими представниками держав-підписантів.

Важливим міжнародно-правовим підтвердженням чинності й обов’язковості виконання «Будапештського меморандуму» є два офіційних документи ООН:

1. Документ Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН A/49/765S/1994/1399 від 19 грудня 1994 року у формі листа від імені постійних представників України, Великої Британії, Російської Федерації і США (А. Зленко, Д. Ханней, С. Лавров і М. Олбрайт) на адресу 49-ї сесії Генеральної Асамблеї з проханням поширити текст «Будапештського меморандуму» як офіційний документ Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН.

1. Документ постійно діючої Конференції ООН із роззброєння CD/1285 від 21 грудня 1994 року у формі листа постійних представників зазначених чотирьох держав з проханням реєстрації «Будапештського меморандуму» та супровідного листа «офіційних документів Конференції з роззброєння» і їх розповсюдження серед усіх держав, що беруть участь у роботі Конференції.

Зобов’язання в рамках «Будапештського меморандуму» юридично підтверджують і доповнюють зобов’язання в рамках Гельсінського заключного акту ОБСЄ 1975 року, підписаного 1 серпня 1975 року в місті Гельсінкі (Фінляндія) главами урядів 33 європейських країн, а також США і Канади.

Механізм забезпечення виконання зобов’язань за міжнародними договорами

Механізм забезпечення виконання зобов’язань за міжнародними договорами складається з низки елементів — міжнародно-правових інститутів, важливе місце серед яких займає інститут сумлінності виконання міжнародних договорів, що випливає із принципу «pacta sunt servanda».

Зазначений принцип є ключовим принципом забезпечення виконання зобов’язань у міжнародному праві, повною мірою відображає концепцію: те, про що домовилися (досягли згоди), має дотримуватися.

Утім, така обов’язковість базується не на примусі, а на добросовісності.

Саме принцип добросовісності у поєднанні з нормою «pacta sunt servanda» — «договори мають дотримуватися», закладені передусім у положеннях Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року (далі — «Віденська конвенція»).

Зазначена Конвенція є основним джерелом норм права міжнародних договорів. Вона стосується угод між державами, які укладені в письмовій формі, і нині нараховує 114 держав-учасниць. Серед цих держав-учасниць є й підписанти «Будапештського меморандуму».

Так, згідно зі ст. 26 «Віденської конвенції»: «Кожен чинний договір є обов’язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися».

Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов’язань може бути віднесений до імперативних норм загального міжнародного права (jus cogens), відхилення від яких є недопустимим з огляду на важливість цінностей, яких стосується цей принцип. Це визначено у статті 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.

Назва документа та його юридична природа

Назва документа «Меморандум» і відсутність його ратифікації не мають значення з точки зору міжнародного права відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року.

Визначальними є не форма чи назва документа, а зміст домовленостей і воля сторін на їх виконання та те, чи відповідає сам документ критеріям міжнародного договору.

1. Назва документа: «Меморандум». Згідно зі статтею 2(1)(a) Віденської конвенції, міжнародний договір визначається як «міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі». «Будапештський меморандум» укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками держав і містить положення, які відображають загальновизнані норми міжнародного права (суверенітет, територіальна цілісність).
2. Відсутність ратифікації. Згідно зі статтею 11 Віденської конвенції, згода держави на обов’язковість договору може виражатися через підписання, ратифікацію, затвердження або інші процедури. Документ зареєстрований належним чином в ООН, відповідно до статті 102 Статуту ООН, як міжнародний договір він не втрачав і не втрачає своєї юридичної сили. Будь-який чинний міжнародний договір, а «Будапештський меморандум» є чинним міжнародним договором, підлягає виконанню його сторонами. Таким чином, немає ніяких підстав ставити під сумнів юридичну природу документу та його регулювання міжнародним правом, незалежно від його найменування.

Будапештський меморандум: Нюанси перекладу та історичні уроки

Посилання деяких політиків на різний переклад англійських слів «guarantees» і «assurances» («запевнення у підтримці» — саме так вони його перекладають, хоча в назві меморандуму йдеться «on security assurances») є лукавством з точки зору міжнародного права. Усі примірники Будапештського меморандуму, згідно з Віденською конвенцією, мають однакову юридичну силу. У назві українського примірника використане слово «гарантії», російського — «гарантии», і ці слова не мають подвійного тлумачення. А лукавим політикам, які посилаються на різний переклад, варто нагадати значення англійських слів «достоїнство», «мораль» і «честь».

Свого часу приклад правдивого розуміння цих слів показав сер Вінстон Черчилль. Це сталося під час дебатів у Кабінеті міністрів Великобританії під час прийняття рішення про вступ його країни у Першу світову війну. Як військово-морський міністр, Перший лорд Адміралтейства Великої Британії, він нагадав членам уряду, що: «… якщо ми залишимо Францію у її боротьбі, ми побачимо, як Франція впаде під німецьким контролем, а Ла-Манш перетвориться на бар’єр, який не захищає, а загрожує нашій безпеці. Це питання честі та існування імперії...» [Sir Winston Churchill, “The World Crisis, 1911-1914”, Thornton Butterworth, London, UK, 1923-1931].

Проведіть паралелі із Будапештським меморандумом і порівняйте стратегію мислення та практичні дії політиків його масштабу та нинішніх. У серпні 1914 року Британія не мала формальних міжнародних зобов’язань щодо оборони Франції. Рішення Британії про її оборону і вступ у війну було прийнято на підставі «Договору про нейтралітет Бельгії» («Treaty of London», 1839). Договір не мав прямого відношення до Франції. Його порушення лише ставило її безпеку під загрозу. Черчилль послався на неформальну військово-морську домовленість між країнами в рамках іншої — «Сердечної угоди» («Entente Cordiale», 1904 р.). Яка, до речі, також не була оборонним союзом між Британією і Францією.

Суть військово-морських домовленостей, на які він послався, полягала лише у розподілі зон відповідальності французького і британського флотів. Перший мав захищати, у разі необхідності, інтереси Франції у Ла-Манші та Північному морі, а другий — інтереси Британії у Середземномор’ї. Не договір, а домовленості були укладені на рівні морських міністерств без затвердження їх парламентом та підписання офіційного міжнародного договору між урядами. Більшість членів Кабінету міністрів Великобританії взагалі не знали про їх існування.

Більш того, навіть існування у той час угоди «Тристоронньої Антанти» («Triple Entente», 1907 р.) між Британією, Францією і Росією не було обов’язковим для цих країн військовим союзом. Це була також домовленість про співпрацю і консультації у випадку кризи та загрози цим країнам. Британія не була юридично зобов’язана вступати у війну за цією угодою. Черчилль же аргументував вступ у війну необхідністю збереження стратегічного балансу сил у Європі, протидії домінуванню Німеччини та збереження гідності і моральної переваги Британії перед лицем загрози для її союзників на континенті. Згодом він повторив подібні дії і під час Мюнхенського зговору 1938 року та на початку Другої світової війни у 1939 році. Сучасний світ міг би бути іншим, якби цей велетень духу не діяв у ті часи саме таким чином.

Таким чином:

• Назва документа чи його форма не впливають на його юридичну природу.
• «Будапештський меморандум» базується на ключових принципах міжнародного права: суверенітеті держав, територіальній цілісності, непорушності загальновизнаних державних кордонів та зобов’язаннях, передбачених Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) — стримуванні розповсюдження ядерного озброєння, глобальній ядерній безпеці.
• Відсутність ратифікації не зменшує обов’язкової сили документа, якщо сторони домовилися про достатність підписання. Представляючи у своїх зверненнях до ООН «Будапештський меморандум» як офіційний документ держави-учасниці цього міжнародно-правового документа, тим самим підтверджували його чинність та обов’язковість.
• «Будапештський меморандум» є юридично обов’язковим міжнародним договором, який базується на принципах міжнародного права та волі сторін.
• Невиконання «Будапештського меморандуму» має серйозні наслідки для міжнародного правопорядку та глобальної безпеки, означає кінець системи архітектури міжнародного права, створеної після Другої Світової війни.

По-перше, це знецінює основне джерело норм права міжнародних договорів — Віденську конвенцію про право міжнародних договорів 1969 року, яка визнає «Будапештський меморандум» дійсним міжнародним, багатостороннім договором щодо ядерного роззброєння. Прецедент, який руйнує інститут міжнародних договорів, підриває довіру до нових міжнародних угод, включаючи з Росією.

По-друге, це призводить до руйнування Гельсінських угод 1975 року, які закріпили непорушність європейських кордонів після Другої Світової війни. Порушення кордонів України створює прецедент для руйнації інших кордонів у Європі, перетворюючи Гельсінські угоди на беззмістовні.

По-третє, це підриває Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) 1968 року. Якщо безпека України не буде забезпечена, вона може вийти з цього договору, що фактично призведе до його загибелі.

Отже, невиконання «Будапештського меморандуму» має серйозні наслідки для міжнародного правопорядку та глобальної безпеки, означаючи кінець системи міжнародного права, створеної після Другої Світової війни.

Без виконання взятих на себе зобов'язань згідно з принципами Заключного акта  НБСЄ  (994_055) поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони держави, жодна країна не захоче відмовлятися від ядерної зброї в обмін на безпекові гарантії.

На завершення хочеться нагадати відому цитату великого філософа та політичного мислителя Джона Локка: «Немає справедливості без виконання обіцянок».

Ці слова якнайкраще підкреслюють важливість добросовісного виконання міжнародних договорів, таких як Будапештський меморандум. Відмова виконувати взяті зобов'язання не лише підриває довіру між державами, але й створює загрозу глобальній безпеці та стабільності.

«Pacta sunt servanda» - договори мають виконуватися. Цей принцип залишається фундаментом міжнародного права, основою миру та взаємної довіри у світі.

Аналітична група Центру стратегічних досліджень та аналізу